🔝 Найбільш обговорюваною темою за останні декліька днів стало рішення Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними окремих положень антикорупційного законодавства та ст. 366-1 КК України, яка передбачала кримінальну відповідальність за декларування недостовірної інформації.
Ми розуміємо, що цю новину за останні декілька днів обговорювали дуже жваво, однак ми спробуємо проаналізувати ситуацію, яка склалася, з правової точки зору і зрозуміти чого у ній більше: закону чи політики.
🔙 Нагадаємо, 27 жовтня Конституційний Суд України на закритому засіданні визнав неконституційною статтю 366-1 Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за недостовірне декларування статків чиновниками та суддями, а також низку інших антикорупційних норм, які складають так звану антикорупційну платформу. Зокрема, такими, що не відповідають Конституції України, були визнані положення ЗУ “Про запобігання корупції”, які передбачали повноваження НАЗК здійснювати в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій суб’єктів декларування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя суб’єктів декларування. З повним текстом судового рішення Ви можете ознайомитись за посиланням – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v013p710-20#Text.
⚖️ Ось основні тези зазначеного рішення:
- “Судова влада, зважаючи на сутність її функцій, є найменш небезпечною для демократичного врядування та інших гілок державної влади, а також для природних прав людини, визначених Конституцією України, оскільки має найменше можливостей для їх порушення або негативного впливу на них”;
- “Суди повинні бути повністю незалежними від органів законодавчої та виконавчої влади”;
- “Системно-функціональний аналіз повноважень та прав Національного агентства з питань запобігання корупції дає підстави стверджувати про наділення його контрольними функціями, що мають прямий і безпосередній вплив на судову гілку влади, зокрема на суддів системи судоустрою та суддів Конституційного Суду України при виконанні (здійсненні) функції правосуддя або конституційного контролю”;
- “Враховуючи це, Конституційний Суд України доходить висновку про неконституційність окремих положень Закону № 1700, що стосуються повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції в частині контрольних функцій (контролю) виконавчої влади над судовою гілкою влади, а саме: повноважень та прав Національного агентства з питань запобігання корупції, уповноважених осіб та уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, особливостей врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, обліку та оприлюднення декларацій, контролю та перевірки декларацій, встановлення своєчасності подання декларацій, повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб’єктів декларування, додаткових заходів здійснення фінансового контролю, відповідальності за корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення.”
⚠️ Президент України на таке рішення КСУ відреагував миттєво – скликав засідання РНБО, а вже 29 жовтня у парламенті було зареєстровано проєкт Закону “Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства”. Положеннями цього проєкту передбачалося визнати рішення КСУ від 27.10.2020 нікчемним.
Будучи правниками, ми звичайно не можемо погодитися з таким сценарієм вирішення проблеми, оскільки рішення суду, тим паче Конституційного, не може бути визнане нікчемним шляхом прийняття Закону.
В той же час, аргументи Конституційного Суду України, наведені у рішенні, також видаються нам не переконливими. Справа в тому, що гілки влади не можуть бути абсолютно незалежними та ізольованими одна від одної. Наприклад, ЗУ “Про Конституційний Суд України”, положення якого регулюють повноваження та порядок діяльності суду, приймала Верховна Рада, а суди приймають рішення, які є обов’язковими до виконання усіма органами влади. Чи можна назвати це безпосереднім впливом чи втручанням однієї гілки влади у діяльність іншої? Звичайно, ні. Однак і про повну самостійність (ізольованість) говорити не можна.
Аналізуючи зазначене, приходимо до висновків, що кожна сторона переслідувала свої особисті інтереси: Президенту необхідно було продемонструвати політичну волю та зберегти обличчя перед Європейським Союзом (нам у них ще грошей просити). Конституційний Суд в свою чергу, прикриваючись, популістськими висловлюваннями та повною незалежністю судової гілки влади від інших, намагався уникнути контролю за суддями з боку антикорупційних органів.
Очевидно одне – у демократичній і правовій державі будь-які рішення державних інституцій мають прийматися не тільки у рамках діючого законодавства, а й з дотриманням високих морально-етичних принципів їх представників. У противному випадку “Європою” нас назвуть не скоро.
💙 ЮК “Привілей” завжди слідкує за найактуальнішими новинами, а наші юристи зможуть роз’яснити всі юридичні тонкощі питань.